Країни четвертого світу. Україна вже серед них

На початку нинішнього сторіччя у світовій політиці з’явився термін “країни четвертого світу”

Внутрішня політика країн четвертого світу, незалежно від раси, релігії, і географічного розташування, має конкретні ознаки

Ознаки країн четвертого світу

Головна – їхні еліти свідомо взяли курс на зубожіння населення. Основним джерелом грошей для правлячої верхівки є гроші, які надходять ззовні: за рахунок продажу корисних копалин, рабської сили (в разі Північної Кореї) або навіть фінансової допомоги (як у випадку Палестинської автономії).

Допоміжним джерелом грошей для правлячої верхівки є монополії, роздані друзям диктатора, членам правлячої партії, польовим командирам, і кредити держбанків для створення таких монополій.
Решта населення доступу до кредитів, ринку і світової економіки не має. Більшість його живе за рахунок допомоги і зарплати від держмонополій. Йому також дозволяється займатися підсобним господарством, лавочками та війною. Значна частка молодого населення адсорбується організаціями, що здійснюють “джихад проти невірних”, чи боротьбу “з білими колонізаторами” або “окупантами”.

Еліти сформували у населення психологію патерналізму, тобто моделі поведінки, за якої влада забезпечує мінімальні потреби мешканців “на існування”, а ті в обмін на це, дозволяють диктувати і нав’язувати їм будь-які рішення влади. Більшость населення цих країн легко бере подачки влади, і йде шляхом люмпенізації

Населення обмежено у можливості виїзду за кордон, або масово емігрує за умови відкритих кордонів, ті хто залишається, поступово деградують, що призводить до падіння продуктивності праці і ВВП.

Це тотальне зубожіння населення супроводжується, в свою чергу, гучної “патріотичною” риторикою проти “ворогів”: “клятих капіталістів”, “підступних невірних”, “білих колонізаторів”, “гнилого Заходу”, чи когось іншого, що спрямовують свої дії на те, щоб помститися даній країні. Прокляті білі мстять Гаїті за те, що це перша країна, в якій чорні здобули свободу, прокляті янкі мстять Венесуелі за боліваріанської революції, криваві сіоністи мстять палестинцям, і саме цим пояснюються всі біди даних країн: від нездатності палестинців самим вивезти сміття до відсутності сірників в венесуельських магазинах.

Корупція є основою державного строю і пронизує усі верстви державного управління. Більш того, без корупції такі країни існувати не можуть. Єдиним позитивним прикладом є Гватемала, де корупцію було суттєво зменшено за рахунок жорсткого зовнішнього контролю.
У таких країнах процвітає непотизм – призначення на державні посади родичів, кумів, і знайомих, а також торгівля посадами з платою верхівці частини грошей, награбованих з підконтрольного населення.

Хто у списку?

Список таких держав невеликий, і включає Венесуелу, Північну Корею, Судан, Конго, Сомалі, Замбабве, Гаїті, Куба, Сирія, Афганістан.

Чи є Україна за цією класифікацію країною “четвертого світу”, питання риторичне.

І це після так званої “Революці гідності”.
Але на відміну від інших країн ми ще маємо шанс. Головне – не втратити його остаточно.